Мало які історичні події Херсонської області змогли так сильно змінити образ жінки у соціумі. До початку колективізації жінкам не завжди вдавалося висуватися на один рівень із чоловіками. Можна навіть сказати, що цей період став початком соціальної рівності статей. Змінилося соціальне становище жінок, їхнє мислення, бачення свого місця у житті.
Незважаючи на такі значущі та в перспективі гарні зміни, не все було так легко. Більше на нашому сайті khersonka.com.
Нова політика
Впроваджувати колективізацію почали у 1928 році. Основною рисою нового політичного шляху країни було розкуркулення заможних громадян. Колективізація пропагувала важливість роботи на благо суспільства та рівність усіх його членів.
На той час 86% населення України проживало у сільській місцевості. І вся політика була зосереджена саме на цій частині населення. Великі колективні господарства організовували з урахуванням великих селянських дворів. Такі організації почали називатися колгоспами. Вони всі працювали на загальне благо держави. Таким чином влада намагалася боротися з головними ворогами робітничого класу — куркулями. Але самі селяни сприйняли нову політику як повернення кріпосного права. А за фактом так і було. Потреби колгоспу були вищі за потреби населення, особливо для українців. Саме політика колективізації призвела до голоду у 1932—1933 роках. Люди були «прив’язані» до свого місця проживання та роботи.
За допомогою виснажливої роботи колгоспів держава хотіла спонсорувати промисловий сектор. Негативний вплив був не лише на людей, а й на сільське господарство держави загалом. Можна сказати, що колективізація стала початком кінця українського сільського господарства. Але українські жінки все одно змогли знайти своє місце у жорсткому світі колгоспного господарства. Щобільше, уряд сприяв висуванню та залученню жінок до праці та похвали за це. Таким чином було сформовано новий образ жінки — колгоспниця, найпоширеніша професія на той час. Саме колгоспниць у Херсонській області було найбільше, за співвідношенням з іншими жіночими професіями на той час.
Жінка біля керма
Спочатку роль жінки в Радянському Союзі формувалася на засадах традиційної сім’ї. Жінки народжувала дітей, берегли сімейне вогнище, займалися побутом. Головним був чоловік. Він був єдиним робітником у родині, утримував дружину та дітей. Але з початком впровадження політики колективізації роль жінки кардинально змінилося. І такі зміни сталися біля всього Радянського Союзу. Херсонська область не стала винятком.
Один із найбільших колгоспів області знаходився у селі Чорнобаївка. Колгосп «Добра воля» став початком історії колективного сільського господарства у Херсонській області. У 1930 роки його перетворили на колгосп «Червоний Маяк». Площа колгоспу дозволяла мати багаті оброблювані площі. На його балансі було 150 коней, 35 плугів, 28 бункерів, 11 сівалок. Незважаючи на те, що на той час у Чорнобаївці це був не єдиний колгосп, він був найбільшим. До 1932 року всю роботу на полях виконували по-старому — плуг та кінь. Перші трактори з’явилися згодом. Жінки працювали на полі нарівні з чоловіками. Також водили трактори, збирали пшеницю, доїли корів. У 1933 році колгосп припинив свою роботу і відновив її лише у 1927 році.
Крім рівноправності у роботі, жінки у нову епоху ставали частиною ще й суспільного життя. Їх висували на партійну діяльність. Жінки стали новою особою активного руху. На їхні тендітні плечі покладалася велика місія — зміцнення союзу селян та робітничого класу, залучення все більше жінок до вступу до партії. У 1920 році взагалі існували жіночі відділи, які просвітлювали жінок про важливість і необхідність партійного руху. Але сам уряд використовував жінок як інструмент пропаганди прогресивності радянського ладу. Плакати з жінками біля верстата, пам’ятники, витвори мистецтва — все був лише успішним піар-ход, за яким ховалися всі жахливі наслідки колективізації. Діяла вона дуже успішно. Мало хто міг уявити, що вона закінчиться однією з наймасштабніших трагедій в історії України.
Нова непроста роль
Влада намагалася залучити жінок у громадську діяльність та до плуга. Та й самим жінкам нова роль була цікавою, але шлях до чогось нового був набагато складніший. Якщо жінки могли зрозуміти своє нове місце у світі та перебудувати у себе в голові, то в побуті все було складніше. Не кожен чоловік був готовий прийняти нову жіночу роль. Та й самим жінкам часом було не просто викроїти час на роботу, партійне життя, побут та дітей. Жінка нового покоління мала стати універсальним жонглером. Оперативно жонглювати роботою, соціальним життям та сім’єю. Поєднати це разом було не просто. Жінкам, як і раніше, потрібно було виховувати дітей, займатися побутовими речами і бути нарівні з чоловіками на роботі.
А в сільському господарстві взагалі відбулися кардинальні зміни. З руйнуванням індивідуальних господарств зруйнувався і звичний устрій сімейного життя. У колгоспі жінкам не давали попуску у графіку роботи. Радянська влада піднесла це як визволення жінки. Якщо раніше жінка працювала на благо сім’ї, в якій вона народилася, потім на благо сім’ї, яку вона створила, то тепер вона працювала тільки на себе. Мала особисту вигоду від роботи.
Самі того не розуміючи, вони створили образ ідеального працівника, який особливо став у пригоді в післявоєнний час. Коли треба було заново відбудовувати сільське господарство.
При цьому всім жінкам практично не залишалося часу на себе. 90% часу у селянок йшло на роботу та побут. Пропаганда звеличувала нове життя жінок, як щось велике та прекрасне. Звідусіль кричали про рівноправність чоловіків та жінок, але у чоловіків на роботу йшло набагато менше часу. Жінки у період колективізації стали інструментом уряду для досягнення своїх цілей. Але рівень пропаганди був настільки високий, що жінки навіть не розуміли, що з ними роблять і на що намагаються перетворити. Тяжка фізична праця згубно впливала на жіноче тіло та здоров’я. А держава тільки додавала їм трудоднів. Це призводило до зниження народжуваності у сільській місцевості. Жінки просто не мали сил на виношування, народження та виховання дітей. Уряд став запроваджувати нові механізми впливу на жінок. Збільшували допомогу, покладали відповідальність за дітонародження на чоловіків, що теж не свідчило про цінність жінок. Тепер до ролі універсального працівника до них додавали ще й роль інкубатора. Жінки мали народжувати, тому що так було потрібно країні.
Право вибору
Колективізація закінчилася страшною трагедією для українського народу. Пройти через голодомор сільському населенню було непросто. Жінки були змушені підкидати своїх дітей в інтернати, залишати на вокзалах, щоб врятувати їх від голодної смерті. Але новий період став цікавішим для жінок. Паспортизація сільських мешканців дозволила жінкам самостійно обирати роботу. Якщо раніше за них вирішував колгосп та уряд, то тепер вони самі могли вибрати чим займатися. І як виявилося, більшість жінок віддала перевагу не фізичній праці, а роботі у сфері обслуговування, культурі. Слово «колгоспниця» стало образливим для жінок. Почався занепад престижу сільського господарства. На перший план у сільському господарстві знову вийшли чоловіки, і це спричинило те, що з кожним роком дедалі менша кількість жінок виявила бажання освоїти технічні професії. А під час колективізації це було майже порівну. Попри це колгоспи продовжили своє існування.
У Чорнобаївці у 1950 році працював великий колгосп, який об’єднував у собі три менші – «Інтенсивник», «Червоний маяк», «Червона зірка». Новий колгосп був імені Кірова. У його розпорядженні було 5470 га землі, з яких 4485 га орної площі. Успіх колгоспу імені Кірова знали далеко за межами області. А в селі Кірова колгосп продовжив свою роботу навіть після здобуття незалежності Україною. У 2012 році він був останнім колгоспом в Україні.
Але жінки все одно продовжували робити більше роботи вдома, ніж чоловіки. Жінки все менше були схожі на жінок. Вони були втомлені, з похилим поглядом і носили практичний і не ледве не елегантний одяг. Більше не було «героїчної» праці, була просто робота, будинок та побут. Колективізація стала причиною «вбивства» жіночності в херсонках і не лише.
