Наші груди – наша зброя. Історія херсонської феміністки, що прославилася на весь світ

Зароджуватися фемінізм почав ще у 18 столітті, але свою популярність цей рух набув лише у 1960-х роках. Тоді представницям феміністського руху було достатньо виходити на мітинги, скандувати свої гасла, носити чоловічі штани, відмовитися від атрибутів жіночої краси. Через це згодом і був сформований стереотип, що всі феміністки не доглянуті, в розтягнутому чоловічому одязі, грубі та не жіночні. Але це не так. Фемінізм не суперечить красі.

Феміністський рух FEMEN довів зворотне. Їхньою головною зброєю у боротьбі стала якраз їхня жіночність, а саме груди.

Одна з головних лідерів міжнародного руху FEMEN народилася у Херсоні – Інна Шевченко. Що відомо про цю шалену бунтарку зі скіфським корінням. Більше на нашому сайті khersonka.com.

Дитинство у колі традицій

Народилася Інна в Херсоні у 1990 році. Про раннє дитинство дівчини мало що відомо. З її спогадів можна сказати, що воно було звичайним. Її родина дотримувалась українських традицій. Вчили бути спокійною, смиренною, не сперечатися. Її сім’я хотіла зробити Інну смиренною господаркою і дружиною, але все обернулося в інший бік. Незважаючи на вчення матері, Інна була дуже близька зі своїм батьком, який був військовим офіцером. Можливо, від нього їй і передалася така стійкість духу і здатність йти до кінця.

У 2004 році в Україні розпочалася Помаранчева революція. Напевно, немає такого українця, який би не пам’ятав цей час. Помаранчева революція на багатьох вплинула й Інна не стала винятком. Підлітковий вік – непростий період у житті кожної дитини. Як правило в цей час у більшості підлітків формуються їхнє бачення на багато речей. І так вийшло, що саме Помаранчева революція змусила Інну зацікавитись політикою та журналістикою.

Дивлячись політичні дебати вона зазначила про себе, що журналісти завжди виглядали розумнішими за політиків. Інна зрозуміла, що хоче бути такою самою. І вступила до Київського національного університету імені Тараса Шевченко. Навчання журналістиці далося їй легко. У 2012 році вона закінчила виш з відзнакою.

Налагодження зв’язків

Лідерські якості виявилися у дівчині з перших днів університетського життя. В університеті вона була лідером студентського уряду. Це допомогло їй налагодити велику кількість політичних зв’язків. Саме ці знайомства допомогли їй влаштуватися на свою першу роботу у пресслужбі мера Києва. Її вона здобула ще до закінчення навчання. У тому ж 2009 році вона познайомилася з Ганною Гуцол, Оксаною Шачко та Олександрою Шевченко, які були активістками FEMEN. Їх пов’язала соціальна мережа. Інна зрозуміла, що їхні ідеї їй дуже близькі й теж приєдналася до FEMEN.

Роком раніше Ганна Гуцол із подругами організувала рух FEMEN. Перші їхні протестні акції стосувалися прав студентів, але швидко вони переросли у серйозні речі. Одна з основних тем для протестів FEMEN стосується сексуальної експлуатації українських жінок. Це головне проти чого вони протестують. Сескуалізація та використання жіночого тіла проти їхньої волі завжди було гострою проблемою для багатьох феміністських рухів.

Перша акція протесту для Інни була у 2009 році. Вони мітингували проти проституції, їх головне гасло – «Україні не бордель». Тоді ще FEMEN мітингували по-старому з прапорами та плакатами. Але у серпні того ж року Оксана Шачко була першою, хто на акції оголила груди. З того часу це стало такою собі візитівкою FEMEN. Інні спочатку не сподобалася така поведінка, але побачивши наскільки це впливово вона погодилася.

Активна феміністична діяльність призвела до того, що кар’єра Інни у політичній сфері швидко закінчилася. Після протесту проти кабінету міністра Миколи Азарова у 2010 році, вона покинула роботу. На той час FEMEN виступило проти відсутності жінок у політиці, зокрема у кабінеті міністрів.

Радикальні заходи та внутрішня боротьба

З часом FEMEN стали набирати обертів. Їхні акції ставали не лише гучнішими та яскравішими, а й почали виходити далеко за межі України.

У 2012 році на фестивалі GOGBOT у Нідерландах Шевченко зрубала дерев’яні хрести з метою підтримати феміністську рок-групу. Не всім до смаку були її заходи, але дух FEMEN настільки проник у її натуру, що навіть даючи інтерв’ю арабському телеканалу вона скинула футболку оголивши груди. Це була реакція на запитання журналіста про паранджу. Інна вважає, що це все пережитки минулого. І незалежно від віри жінки самі мають обирати, що їм носити і як. Вони не повинні бути заручниками патріархальних засад світу.

У 2013 році Інна переїхала до Франції, де й почала засновувати паризьку гілку руху FEMEN. Через переслідування російських та українських спецслужб дівчина змушена була залишити свою країну. Їхній рух звинувачували у викраденні та погрозах КДБ Білорусі у 2011 році. Діяльність FEMEN для багатьох громадських та політичних діячів стала «кісткою в горлі».

Не всі в українському та світовому суспільстві поділяють такі методи FEMEN. Дехто вважає їх безсоромницями. Але і для самих дівчат це все не так просто, як може здатися. Перед кожною акцією протесту Інна налаштовується на оголення. Збирається з духом, так би мовити. Але саме за свою стійкість вона потрапила до списку 20 культових жінок світу 2012 року.

Чи не протестами єдиними

Незважаючи на те, що Інна закінчила свою політичну кар’єру, вона не покінчила з журналістською діяльністю. Після переїзду до Франції вона була освітлювачем міжнародної преси, неодноразово була спікером на багатьох конференціях та дискусіях. Найчастіше вони стосувалися свободи слова та її ілюзорності у Європі. На момент виступу у 2015 році у фоє культурного центру, де проходила конференція, стався теракт. Терорист відкрив вогонь з автомата Калашнікова. Після того, що сталося, Інна заявила, що голоси ліберального народу повинен лунати голосніше і сильніше за автоматну чергу. Прагнення свободи має бути настільки сильним, щоб назавжди притиснути і задушити подібну поведінку.

Статті Інни публікують у багатьох міжнародних виданнях – International Business Times, The Guardian, The Huffington Post та CNN. Але свого феміністичного руху вона не закинула. Разом з іншими учасниками вони випустили FEMEN: Manifeste та книгу Rebellion. Ці книги стосувалися релігійних установ та їхньої відповідальності за придушення жінок. Хтось скаже, що не варто лізти зі своїм статутом у чужий монастир, але живучи в 21 столітті складно уявити, що є релігії та країни, де вважається нормальним забити жінку камінням, де чоловік господар жінки.

Європі та Америці більшою мірою вдалося викорінити подібне ставлення до жінок, але у світі все ще є місця, де жінок пригнічують, ображають, їх позбавляють права вибору, освіти, наражають на сексуальне насильство і все це прикривається ширмою з релігії та народних традицій. Культурні традиції це особисто справа кожного народу, але права і свободи жінок вони повинні бути універсальними для всіх жінок у світі без винятку.

FEMEN неодноразово видавали книги як конкретного напряму, так і автобіографічні. На їхню думку, світ повинен знати про їхній рух та про всі догми.

У 2014 році вийшла третя книга про діяльність FEMEN і саме про Інну.

2022 року з початку повномасштабної війни росії проти України FEMEN активно підтримували батьківщину та український народ у Європі. Шевченка активно виступала на багатьох конференціях, підтримуючи український народ. Для неї це ще й особистий біль, оскільки її рідний Херсон був довго під окупацією.

.,.,.,.