Кожна дитина повинна виховуватися в любові, опіці батьків. На жаль, певні обставини позбавляють дітей  батьківської любові, сімейного тепла. В Херсоні є люди з добрим серцем, які дбають не лише про власних дітей, а й про тих малят, які позбавлені батьківської опіки. 

Сім’я Горбенко одна з тих, хто подарував можливість прийомним дітям почувати себе повноцінно, зрозуміти, що таке справжня сім’я, де тебе люблять та  поважають. Історію усиновлення, від якої переповняє гордість, читайте далі на khersonka.com.

Діти – «квіти» життя

Олександр та Віта Горбенко мають 10 дітей різного віку. З них 4 рідних, та 6 прийомних. Бажання взяти на виховання дитину було завжди. Це пов’язано з тим, що батьки Олександра з молоду працювали в інтернаті. З дитинства чоловік спілкувався, дружив із дітьми-сиротами, що сприяло у нього бажанню допомагати та підтримувати.

Олександр та Віта одружилися у 2008 році. Відразу вирішили, якщо власних дітей не буде, то візьмуть на виховання дитину з дитячого будинку. Згодом, коли в родині народилося троє дітей, здавалося б, ідею про прийомну дитину можна залишити, проте, бажання допомагати дітям нікуди не поділося. Навпаки, воно стало ще більшим.

Підготовка до усиновлення

Все ж родина наважилася взяти прийомну дитину на виховання. Звернулися до служби опіки, там оцінили можливості сім’ї: житлові умови, стан здоров’я батьків. Потім Горбенкам довелося пройти спеціальне навчання – 4 денні курси. Там вони дізналися багато інформації про дітей сиріт, особливості їх характеру, проблеми з якими доведеться зіштовхнутися батькам під час виховання та методи їх вирішення.

Варто зазначити, що етап навчання та підготовки має велику роль, навіть якщо в сім’ї вже є діти та досвід виховання, діти-сироти потребують до себе трішки іншого підходу в плані виховання. Це пов’язано насамперед з тим, що їм довелося пережити багато життєвих складнощів, перебувати в різних ситуаціях, з якими інколи навіть дорослий не може впоратися.

Крім цього, навчання дало змогу майбутнім батькам остаточно прийняти рішення щодо всиновлення. Чи насправді вони готові брати на себе відповідальність? Потрібно бути впевненим, що на дитину вистачить кохання, терпіння.

Сім’я Горбенко виявилася готовою до подолання труднощів. Вони взяли під опіку хлопчика з дитячого будинку, який прожив у них 4 роки. Потім дитину забрала рідна бабуся. У той момент у Горбенків народилася четверта дитина. Проте, сім’я як і раніше була налаштована знову усиновити дитину.

Так і сталося, якось Віта дізналася, що однокласниця її сина втекла з дому, через знущання з неї у сім’ї. Горбенки усиновили цю дівчинку, далі їм подзвонили з дитячого будинку та благали усиновити ще одну дитину.

Навіть попри те, що будинок був повний дітей, Горбенки не зупинялися усиновлювати дітей. У службі опіки постійно говорили, що їх будинок недостатньо великий для такої кількості дітей. І після чергової з перевірок у службі повідомили, що сім’ї допоможуть придбати великий будинок, за умови, що Віта та Олександр візьмуть на виховання 4 дітей. Вони згодилися.

Багато терпіння

Життя в будинку з 10 дітьми нелегке. Батькам доводиться зіштовхуватися з різними труднощами. Кожна дитина має особливий характер, своє минуле, що наклало негативний відбиток на поведінку. Певний час діти мали невпевненість у завтрашньому дні, страх. Вони їли щоразу, як в останній. Часто між дітьми виникали ревнощі одне одного до батьків.

Віті та Олександру доводилося докласти певних зусиль, щоб дати дітям впевненість, відчути любов. Для таких дітей дуже важливо, коли з ними розмовляють, вони повинні відчувати, що їхні бажання, інтереси, переживання почуті.

Завдяки любові, терпінню підтримці батьків діти починають оживати, відкриваються, проявляють свої позитивні сторони. Олександр та Віта жодного разу не пожалкували про усиновлення. Навпаки, їх переповнює гордість за велику, дружню родину, як вони самі створили.