Психологи стверджують, що материнський інстинкт не є вродженою особливістю. Він з’являється разом з дитиною або не з’являєтся. Хоча дехто стверджує, що материнський інстинкт прокидається під впливом позитивного прикладу. Саме такий приклад був у Олени Бацкової – багатодітної прийомної матері із Херсона. Більше на нашому сайті khersonka.com.
Особистий досвід
Шлях Олени Бацкової до створення дитячого будинку сімейного типу ґрунтувався на особистому досвіді дівчини. Бувши ще підлітком, вона осиротіла. У 13 років Олена потрапила до притулку. Вона сама була частиною нещадної системи і чудово зрозуміла через що проходять діти, які втратили батьківську опіку.
Але історія самої Олени мала щасливий кінець. Через рік після втрати батьків вона потрапила до сім’ї. Її новою мамою стала Наталія Григорівна. Саме їхні теплі та по-справжньому сімейні стосунки стали причиною з якої Олена вирішила стати прийомною матір’ю.
Як і всі діти після школи, вона пішла вчитися. Незважаючи на те, що всі говорили, що в неї майбутнє вчителям, вона почала навчатися на швачку, а потім на оператора комп’ютерного набору. Тодішнє її життя аж ніяк не натякало, що в майбутньому вона стане багатодітною матір’ю.
Часто після настання повноліття діти виходять з-під опіки прийомних батьків і спілкуються з ними рідко або зовсім не спілкуються. Але це не історія Олени. Вона змогла зберегти теплі та справжні стосунки зі своєю мамою. Олена допомагала їй з дітьми, доглядала її коли та хворіла. І після її смерті взяла опіку над іншими усиновленими дітьми. А рідні діти Наталії Григорівни стали їй рідними братами та сестрами.
Олена має своїх дітей, але це не завадило їй взяти під опіку двох дівчаток, трьох хлопчиків і дорослий прийомний син її матері. Хоч йому і 19 років, але Олена виростила його з дворічного віку, тож він їй рідний.
Переїзд до Первомайська
Олена із сім’єю проживала весь час у Херсоні. Коли місто окупували, вони п’ять місяців залишалися під окупацією. Олена не наважувалась евакуюватися. Чекали до останнього. Дуже складно зважиться на довгу дорогу у компанії такої великої кількості дітей. Усі чули про трагічні випадки на дорогах. Їм було страшно. Але коли вони все-таки зважилися вирушити в дорогу, то були готові багато до чого. Кілометрові черги на блокпостах були просто виснажливими. Росіянам було однаково що у машині діти. Деяких це навіть тішило. Олена організувала й інших знайомих матерів. Разом було не таке страшно. Дорогою вони підтримували один одного.
У дорогу переважно брали їжу. Тому що у пробках доводилося стояти цілодобово. Але сім’я все одно взяла із собою домашнього улюбленця песика Тішко.
З житлом та переїздам родині допомагали волонтери та громадські організації. Ціни на все були просто космічні. Сім’я жила лише на дитячі виплати, які теж інколи затримували. А навіть коли виплачували, то зняти їх виходило не одразу й під грабіжницькі відсотки. Винаймати житло грошей не було, бо місцеві суттєво підвищили ціни. Теж було і з їжею. У первомайських супермаркетах все швидко розкуповували, а потім втридорога перепродавали. Їхня велика родина змогла пройти складні часи, але у Первомайську все одно було краще, ніж в окупованому Херсоні, де росіяни робили що хотіли.
По дорозі до Первомайська Олену найбільше лякала кількість блокпостів і пробки, але не як звуки вибухів, що не звучать. За п’ять місяців окупації вони звикли багато до чого, на жаль.
Ще змалку Олена любила все контролювати. Така риса характеру припала їй до речі в її материнстві. Для дітей важливе кохання, але одним коханням їх не забезпечиш. Потрібні гроші, треба облаштовувати побут, стежити за всім. І саме її любов до контролю допомогла їй справлятися з такою великою родиною. І звичайно ж позитивний і яскравий приклад її другої матері допоміг їй стати гарною матір’ю. Кохання та організованість – це те, що потрібно дітям. Не варто думати, що дітям потрібне потурання. Це те, чого вони хочуть, але ніяк не те, що їм потрібно.
