Можливо, ви здивуєтеся, але як виявляється, у старому Херсоні процвітала проституція. Причому послугами «жриць кохання» користувалися чоловіки різного віку. У Грецькому передмісті завжди збиралися натовпи, адже саме там розташовувалися основні борделі міста. Про те, як вони працювали, хто їх відвідував, детальніше поговоримо на khersonka.com.
Де знаходилися перші будинки розпусти в Херсоні?
Херсон з моменту свого заснування був портовим містом і важливим транспортним вузлом, де залізниця перетиналася з пароплавними маршрутами. Море, хороші умови для життя, велика кількість робочих місць приваблювали в місто найманих працівників. І тому Херсон просто зобов’язаний був мати розвинену мережу будинків розпусти. У місті працювали офіційні будинки, що сплачували податки в міську скарбницю, і так звані квартирні борделі, де потай від чиновників працювала одна або кілька жінок. З такого роду закладами міська влада вела постійну боротьбу, проте все марно. Лише з приходом радянської влади вибудовуваний роками інститут проституції завалився в усій країні. Однак у роки Другої світової війни на окупованих територіях знову почали відчиняти свої двері будинки розпусти, в яких обслуговували німецьких солдатів та офіцерів. Херсон не став винятком. У місті працювало кілька борделів: у будівлі колишнього готелю «Лондонський», на розі вулиць Пилипа Орлика та Потьомкінської, у готелі «1 Травня». Публічні будинки елітної категорії дислокувалися на околиці Північного форштадта, на Потьомкінській і в районі Клушинського мосту. Наприкінці 1913 року черговий бордель у місті відкрили на вулиці Колодязній у будинку Фарфель.
Легалізація проституції, правила роботи борделів
У XVIII столітті імперія була категорично проти проституції. Влада не мирилася з цим «ганебним явищем» у житті містян. Незабаром це почало породжувати арешти, заслання і навіть смерті. Проте чоловіки постійно користувалися послугами «жриць кохання».
У XVIII столітті про венеричні хвороби, які ще називали «французькими», люди вже знали. От тільки лікувати не всі вміли, але це нікого не зупиняло. Особливо ганебним для чоловіка було набратися сифілісу, який на той час практично не лікувався. Важливо зазначити, що масове поширення цієї хвороби змусило чиновників переглянути організацію лікарсько-поліційного нагляду за проституцією. Восени в 1843 році влада легалізувала «любов за гроші». При цьому створила законну базу для контролю над створенням борделів. Також прописали правила роботи публічних будинків і роботи повій. Таким чином, відкривати бордель у місті мали право жінки від 30 до 60 років. Однак перед цим кандидатка мала в обов’язковому порядку пройти перевірку на благонадійність і взяти дозвіл поліції. Будинки розпусти забороняли розміщувати поруч зі школами, училищами, храмами та державними установами. На фасаді борделю не повинно було бути жодної реклами, вивісок та афіш. У самій будівлі не дозволялося прикрашати стіни портретами царів. Обслуговувати клієнтів повії мали право тільки з понеділка по суботу. Неділя та свята були вихідними.
У зв’язку з тим, що професію легалізували, то й працевлаштування було відповідним. Щоб офіційно працювати в борделі дівчата проходили через лікарсько-поліційний комітет. Там вони реєструвалися і ставали на облік. Доволі цікаво, що в них забирали паспорт, а натомість видавали спеціальний квиток. У ньому приклеювали фотографію і прописували правила, а також вносили результати медичних оглядів. Отримавши цю картку, дівчина не могла займатися нічим іншим крім своєї основної діяльності. Повернути назад паспорт було також неможливо. Суспільство дуже негативно ставилося до таких жінок, і зворотний шлях у нормальне життя їм назавжди був закритий.
Окремо слід згадати й про податки, вони були дуже високими. У зв’язку з тим, що будинок розпусти був офіційною установою, відповідно і державі доводилося добре платити. Як уже вище згадувалося, контроль над повіями вів лікарсько-поліційний комітет. Якщо в дівчини виявляли венеричну хворобу, то одразу ж відправляли на лікування, за яке платила держава.
Характеристика «жриць кохання»
Контингент повій у Херсоні поділявся на 2 категорії: з квитками та з бланками. Представниці обох категорій не мали паспортів. «Квиткові повії», про яких говорили вище, жили в публічних будинках і підпорядковувалися господині борделю. «Бланкові» працювали самі на себе, обслуговували клієнтів на орендованих квартирах. Поширеною в Херсоні була таємна проституція. Дівчата, які працювали в ній, не мали дозвільних документів тому і всіляко уникали проходження медоглядів. Вони обслуговували клієнтів у шинках, чайних, готелях. Чоловіки, які проводили з ними час, дуже ризикували своїм здоров’ям, проте їх це не зупиняло.
Щодо обслуговування та оплати, то 12 рублів отримати могли тільки дівчата з гарною зовнішністю, які обслуговували на добу 7 клієнтів. Близько 7 рублів платили жінкам, які приймали до 12 осіб на день, і лише 50 копійок давали дівчатам, які утішали до 20 чоловіків на добу. Але здебільшого ціна на послуги формувалася від статусу борделю і запитів клієнта. З розрахунків за послуги — 3,4% належало господині закладу, 1,4% — дівчині.