Аліна – жителька Херсона. До 24 лютого 2022 року дівчина була працівницею апеляційного суду у своєму місті. З перших днів повномасштабного вторгнення Аліна стала волонтерити в окупованому Херсоні, а після звільнення вступила до ЗСУ. Більше на khersonka.com.
Перші дні війни
Про початок повномасштабного вторгнення Аліна дізналася від подруги з Нової Каховки. Вона сказала, що почалася війна та треба ховатися у підвалах. Дівчина поїхала до будинку батьків, взявши з собою кота, на ім’я Нельсон. Аліна зібрала найнеобхідніше: свої речі, гроші та документи. Дівчина зрозуміла, що у стані шоку вона навіть не зможе сісти за кермо. Зустрівши знайомого, котрий їхав у тому же напрямку, Аліна вирушила до батьківського дому. Там вони разом із сім’єю почали облаштовувати підвал, а потім пішли до магазину, щоб купити хоча б усе необхідне. Усюди були великі черги, в очах людей було видно паніку.
Хоча б якось відволіктись від подій дівчині допомогли продавчині в магазині. Одна кричала іншій, чи залишилася на складі горілка, бо всю же розкупили. Взагалі, горілка під час окупації була «на вагу золота». Її використовували постійно. Наприклад, з метою дезінфекції та профілактики захворювань, адже сидіти у підвалі було дуже холодно, на вулиці був мороз. Також горілку використовували в якості «валюти». Її обмінювали на щось корисне: продукти, речі, паливо.
З першого дня повномасштабного вторгнення йшли бої за Херсон. Багато містян були готові обороняти місто та дати відсіч окупантам. Усі хто вирішив захищати своє місто, отримували зброю.
Цілих 2 тижні містяни не виходили на вулицю. Усі сиділи вдома та в підвалах. Окупанти вбивали цивільне населення та грабували все що бачили на своєму шляху: магазини, квартири. Росіяни поводили себе в Херсоні наче господарі, пригадує Аліна. Вони з мамою, виходячи з дому, одягалися максимально скромно та не фарбувалися, аби не привертати зайвої уваги. Окупанти зʼїли усю їжу в магазинах, пізніше почали привозити продукти з Криму. Усе було несмачне та неякісне.
Окупанти мародерили та викрадали автобуси на очах у людей. Туди вони завантажували усе награбоване.
Волонтерство
Щоб допомогти рідному місту Аліна почала волонтерити. Збирала теплі речі, продукти, ліки та розвозила по лікарнях. Аліна з мамою та сестрою старалися підтримувати людей та робити добрі справи. Одна з херсонських приватних пекарень надавала їм по 50 хлібин на добу. Дівчата розносили їжу людям які не могли самостійно вийти на вулицю. Під час окупації хліб став неймовірно цінною річчю, про яку мало хто задумувався до війни. Адже були або величезні черги, або взагалі відсутність продуктів.
Одного дня росіяни обстріляли будинок Аліни. У той момент дівчина дала собі обіцянку помститися ворогу, щоб він відчув той самий біль, який завдає українцям.
Позивна «Кобра»
В окупації Аліна пробула 10 місяців. За цей час дівчина накопичила в собі злість, жагу до справедливості та помсти. Внутрішній стан Аліни мав асоціацію з коброю.
Після визволення Херсона дівчина вступила до 112 бригади територіальної оборони. Аліна дуже швидко опанувала зброю, мала витримку, бойовий дух та сильний характер. Саме за ці якості колеги обрали Аліні псевдо «Кобра», адже саме з цією змією дівчина у всіх асоціювалася. Військовослужбовиці сподобалось її псевдо, вона поставилася до «Кобри» з гумором. Каже, отрута змії у правильному дозуванні для друзів – це ліки, а для росіян – вбивча сила. У бригаді зазначають, що Аліна велика молодець!