У всі часи мода диктувала свої правила. Наприклад, понад століття тому, жодна пристойна херсонка навіть влітку не мала права вийти на вулицю без головного убору, рукавичок. Більше на khersonka.com.
Улюблений, але недоступний
На початку XX століття херсонки обожнювали носити корсети. Проте, коли медики довели, що корсет завдавав великої шкоди жіночому здоров’ю, страждання, його заборонили. Цьому підтвердження стаття у газеті «Юг», в ній йшла мова про те, що корсет мають право носити тільки ті жінки, в яких виявлено викривлення хребта.
Жіноча мода в Херсоні була представлена цілою низкою спеціальних дамських відділів у великих магазинах. Найпрестижніші та найдорожчі розташовувались на головній міській вулиці – Суворівській.
Напередодні великих свят влаштовували ярмарки. В асортименті були: рукавички, панчохи, пояси, парасольки, взуття. Слід зазначити, що взуття в той період було найдорожчим. Його виготовляли з натуральної шкіри. Ціна коливалася від 2 до 15 рублів, залежно від фасону та сезону. Тобто за словами одного з місцевих гласних міської думи, родинам зі середнім достатком потрібно було витрачати найбільше грошей на купівлю взуття для всіх членів родини.
Стосовно дитячої моди, то дуже цікавий факт, що на початку XX століття в місті термін «дитячий костюм» був застосований лише до одягу дітей дошкільного віку. Причому до 4-річного віку фасон одягу для хлопців та дівчат нічим не відрізнявся. Дітям, які в 7 років йшли до школи, суворими правилами було наказано носити лише затверджену навчальним закладом форму.
На заняттях, театрі, навіть спеціально влаштованих дитячих балах школярі та гімназисти повинні бути присутніми одягнені в форму. Це тривало до 1917 року.
Кожен клас мав свою моду
Судячи з газетної реклами того періоду, у Херсоні моді приділяли пильну увагу. Реклама в газетах пропонувала «останні» новинки всесвітньої моди, які можна було замовити у Парижі, інших столицях європейських держав. До речі, доставляння замовлення було швидким. Звичайно дозволити собі робити такі замовлення могла не кожна жінка, здебільшого модний одяг з закордону купляли заможні люди.
Стосовно нижчого стану, який становив у місті більшість, люди не мали коштів на такі дорогі модні вбрання. Тож лише здалеку спостерігали за подіями, які відбувалися у світі «високої» моди.
Утім, представники нижчого суспільства прагнули гарно одягатися, тому створили «народну» моду. В державному архіві є збережений лист очевидця за 1906 рік про вбрання гостей на весіллі. В листі йдеться, що хлопці були вдягнені в чорні костюми. Одяг дівчат становив суміш міського та сільського стилю: білі туфлі, спідниця, ситцева кофта з довгими рукавами, поверх одягали фартух, волосся зібране.
Бідні чоловічі гаманці
Чоловіки жінок, які виписували вбрання з закордону, відчували всі тяготи слідування модою на своїх гаманцях.
Першими почали бити на сполох турки, в херсонській газеті «ЮГ» з’явилася скарга-откровення представника турецької еліти. Він писав, що раніше жінки не знали слова «мода», для утримання їх вистачало доходів. Але тепер, коли почали виписувати вбрання з Парижа, чоловіки не мають змоги виконати всі забаганки дружин.
Утім, не тільки турки зрозуміли фінансовий тягар моди. За повідомленнями цієї ж газети «ЮГ», на початку XX століття в Петербурзькому вищому жіночому товаристві виникла «ініціатива боротьби з модою».
Для здійснення власних цілей столичні жінки утворили товариство, члени якого повинні відмовитися від дорогого модного вбрання і носити виключно національні костюми.
Проте, товариство не змогло похвалитися успіхами в боротьбі з «дорогою закордонною модою». Херсонки й далі продовжували замовляти собі модні речі в Парижі.
