Містечко Олешки обов’язково сподобається тому, хто цінує затишок і спокій. Цей невеликий населений пункт має свої цікаві місця та локації, які не залишать байдужим. Чого варті тільки Олешківські піски – друга за величиною пустеля в Європі, розташована трохи на схід від міста? Більше – на сайті khersonka.com.
Викликають зацікавлення також і місцеві храми. В Олешках збереглися руїни жіночого монастиря, навколо якого ходить багато легенд і пліток. Тож історія цього храму зможе пролити світло на це місце та розповісти про нього більше.
Історичний шлях Олешківського жіночого монастиря
Олешківський жіночий монастир ще називали Свято-Успенським жіночим монастирем. Його історія розпочинається з 1862 року, коли до Олешок приїхали три сестри, яких звали Єлизавета, Ніна та Нона. Вони були монахинями та дуже хотіли, щоб у цьому місці функціонував храм, який би був духовним притулком для всіх жінок і дівчат.
Завдяки їхнім старанням і бажанню створити нове святе місце на півдні Таврії, у 1900 році й з’явився монастир. Успенська жіноча громада стала зватися Успенським чернечим монастирем. При ньому працювала бібліотека, різноманітні майстерні, ветеринарна лікарня, а також школа, де навчали дівчат.
Монастир мав добру славу, туди приходили місцеві жінки, аби заспокоїти душу, поспілкуватися з Богом, помолитися та віднайти внутрішню гармонію. Потрохи-потрохи й кількість монахинь і послушниць цього храму перетнула позначку у 100. У регіоні це був наймолодший храм і він відігравав значну роль у формуванні моральних і духовних поглядів жінок з міста та довколишніх сіл.
У радянські роки монастир був зруйнований, як і більшість інших тогочасних храмів. Деякі його будівлі було переобладнано на житлові приміщення, бібліотеку тощо.
Домніка Олешківська – остання черниця монастиря
Усі найцікавіші історії та розповіді на тему Олешківського монастиря так чи інакше пов’язані з Домнікою Іванівною Литвиненко. Вона була останньою черницею Олешківського жіночого монастиря.
Народилась Домна поблизу Запоріжжя, змалку росла скромною, слухняною, рано залишилася без матері. Батько не приділяв достатньо уваги ні самій дівчинці, ні її вихованню. Тому одного дня вона разом з односельцями відправилася у паломництво святими місцями. Дівчина просилася до багатьох храмів, аби прийняли в ігумені, але всюди їй відмовляли. Так тривало, аж поки доля не привела її до Олешківського монастиря. Там вона влаштувалася послушницею та спочатку мала пробути нею три роки. За цей час дівчина мала ознайомитися з чернечими приписами, порядком і вирішити, чи підходить їй таке життя.
Одним із головних завдань Домни був випас череди монастирських телят. Ця справа неабияк їй подобалася. Дівчина розмовляла з тваринами, а ті її слухалися немов причаровані. Ніхто не мав на них такого впливу, як Домніка.
У 35 років Домна отримала великий дар ясновидіння, який не один раз їй допомагав. Одна з послушниць монастиря Катерина розповідала, що сама стала свідком дару жінки. Одного разу вона займалася прибиранням у келії, замазувала тріщини в стінах і білила, коли ж до неї зайшла Домна та сказала, що вона робить все це марно, а вийде скоро заміж і потім буде білити свою хату. Так воно і сталося, Катерина вийшла заміж, а замазувати тріщини не треба було, тому що монастир незабаром було зруйновано.
Відомо, що потім Домна проживала якийсь час ще в Олешках, а пізніше в Каховці, відвідувала різні храми, допомагала кому могла своїми настановами та порадами. За старання та чисті помисли її було зведено до лику святих, а її мощі зберігаються в одному з храмів міста Олешки.
